Фізика (від грец. φυσικός природний, φύσις природа) — природнича наука, яка досліджує загальні властивості матерії та явищ у ній, а також виявляє загальні закони, які керують цими явищами.
Ще в далеку давнину люди почали досліджувати навколишній світ.
Намагаючись зрозуміти навколишній світ, людина ставить перед собою безліч питань і шукає відповіді на них.
Так почала зароджуватися наука про природу, яку сьогодні називають природознавство. Із часом обсяг знань збільшувався і єдина «наука про природу» почала розпадатися на окремі дисципліни.
Фізика, хімія, географія, біологія, медицина беруть свій початок у природознавстві.
Автором терміну "фізика" вважають давньогрецького філософа Арістотеля. Одну зі своїх праць, у якій Аристотель систематизував природничі знання свого часу, він назвав "Фізика".
Величезний вплив на формування фізичних понять і закономірностей здійснили інші мислителі Стародавньої Греції: Архімед, Аристарх Самоський, Демокріт, Левкіпп, Піфагор, Птолемей, Евклід.
Розвиток фізики як науки пов’язують з ім’ям Ґ. Ґалілея
Кінець XVII cm. — кінець XIX - початок XX cm. Період починається побудовою першої фізичної (механічної) картини світу (І. Ньютон) і продовжується бурхливим розвитком галузі фізики, пов’язаної з використанням теплових двигунів (Дж. Ватт, С. Карно). Вивчення електричних і магнітних явищ (Ш. Кулон, А. Ампер, Г. Ерстед, М. Фарадей) завершується створенням Дж. Максвеллом рівнянь електромагнітного поля, які стали теоретичною основою для сучасної електротехніки та радіозв’язку.
Із кінця XIX / початку XX cт. Зв’язок властивостей простору-часу з енергією та імпульсом матеріальних тіл був установлений А. Ейнштейном у загальній теорії відносності. Учений узагальнив результати І. Ньютона щодо гравітаційної взаємодії, ув’язавши її з кривизною простору-часу.
Фундамент квантової механіки на початку XX ст. заклали М. Планк, А. Ейнштейн, Н. Бор, М. Борн.
Із відкриттям А. Беккерелем радіоактивності почався розвиток ядерної фізики який сприяв появі нових джерел енергії — атомної енергії та енергії ядерного синтезу. Відкриття, зроблені в ході досліджень ядерних реакцій, започаткували фізику елементарних частинок.
Сучасні уявлення про Великий вибух, чорні діри, розширення Всесвіту з прискоренням, про темну енергію пов’язані з працями Е. Габбла, Р. Оппенгеймера, Дж. Вілера, С. Гокінґа та ін.
Астрономія (грец. αστρον — зоря і νομος — закон) — одна з найдавніших наук, що містить спостереження і пояснення подій, які відбуваються за межами Землі та її атмосфери.
Астрономія успішно розвивалась у Стародавньому Вавилоні, Єгипті, Китаї та Індії. У китайському літописі описується затемнення Сонця, яке відбулося у 3-му тисячолітті до н. е.
Найперше великого розвитку сягла астрономія у Стародавній Греції. Так, Піфагор вперше дійшов висновку, що Земля має кулясту форму, а Аристарх Самоський висловив припущення, що Земля обертається навколо Сонця.
Астрономи використовують різноманітні інструменти, такі як телескопи (на Землі та у космосі), радіотелескопи, супутники та інші технічні засоби для дослідження космосу. Також важливою частиною астрономії є розвиток теоретичних моделей для пояснення природи небесних явищ.
Ця наука сприяє розумінню походження та еволюції всесвіту, галактик, зір, планет, а також надає інформацію для вивчення можливостей існування життя в космосі.
